Золотий бумеранг



Категории Iван Багряний ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/
1999р.

Оригинал I В орбiтi сонця Альма Матер Маршрутом зоряних фрегатiв В етерi з гуготом летить Крiзь цiлий ряд тисячолiть... Анi на мить, Анi на цаль Не схибивши, невтомно ходить — Космiчний елiпсис виводить I разом з сонцем гне в безоднi Непередбачену спiраль. З яких же воль? Якого бога? I з примхи дьявола якого? Куди й по що — без мап, без дат Параболить, летить фрегат, Параболить серед нiчого? Куди? Звiдкiль цей корабель — Мара безоднь, мара пустель?!. Вiд нефiксованоï дати, Через мiльйони лiт i ер, Аж дотепер i вiдтепер Жене в етерi Альма Матер, — Стримить! Жене iз сонцем вдвох Космiчним, божевiльним гоном, За беззаконням чи законом, Шляхом космiчних катастроф; В нiщо, у безвiсть, у нiде — Параболить, поки впаде. Параболить поза законом. Але де падати й куди? Нема понять сюди й туди, Нема сторiн, нi дна, нi д'горi, — Порожнява фантасмагорiй, Порожнява нудна, страшна, Порожнява без меж, без дна, А в нiй, в нiй крах — лиш зустрiч двох, — Фiнал космiчних катастроф. I гонить, гонить в безвiсть чвалом, У невiдоме, на поталу, В нiщо, у нiч закований, Параболить рокований. Параболить к цьому фiналу Життям вантажен корабель — Мара безоднь, Мара пустель. Вiд нефiксованоï дати Так вiчнiсть падає, летить, Через пустелi миготить В орбiтi сонця Альма Матер. Вже й сонце, падати й свiтить Стомившись, стало погасати — В орбiтi сонця Альма Матер... II Холоднi Ґлетчери i шпилi, Материкiв хребти в туманi, Яснi свiчада океанiв, Плаци великi i малi — Пливуть по круглiй оболонцi I повертаються пiд сонцем... I повертаються в iмлi Рухливi контури землi. III Так перед учнем на столi — Десь на Землi — ïï подоба, Продукт людського мозку, глобус — Портретик капосний Землi — Перед ясним дитячим оком Стає то тим, то iншим боком Пливе... Ах лихо! Чи ж пливе? Чи так? Зовсiм не так, сливе. Невдалий твiр митця-невдахи Напiв з паперу, напiв з бляхи, Пiдмазаний, щоб не рипiв, Рипить в коростявi струпiв, — В тенетах рiзних ахiней, В пiтканнi мотузiв i шлей. Географiчних смуг i лiнiй, — Як дохла вобла в ятеринi З прогоничем у животi, Рахуби завдає отiй Малiй допитливiй дитинi. Лиш марно хмарить тихий зiр Грайливих радiсних озiр — Очей дитячих синiх-синiх, Єдиних тут живих озiр. По копiï нулi, нулi... Ах, любий мрiйнику з Землi! Покинь цю бульбу на столi! Облиш цю копiю Землi. IV Через етер, через вiки, Без втулки, осi i чоки, Без компаса i без стерна... — Оце-о Мати! Це вона! Жене безоднями в iмлi, Мерехкотить на чорнiм тлi. Яснять свiчада океанiв, Мигають пасма гiр в туманi, Материки й архiпелаги, I острови, i острiвцi З нiчних холодних манiвцiв Бiжать по соняшну наснагу. Спiшать. Пливуть, пройшовши тiнь, Пiд зливу соняшних промiнь. I грiє сонце ïх i ллє Снагу через мiльйони льє, — Свiй живодайний вогнецвiт Без обмiру i без контролю Потопою злива в юдолю — В живий, ним витворений свiт, — Нехай буя! Нехай живе! Нехай лишень за ним пливе. I радо назирцi здаля Не вiдстає, спiшить Земля. Попiд зенiт притьмом проходить, Пiд зливу кожну цаль виводить, Живе! — i плодить, плодить, плодить, — Мiльйонам форм життя нове Дає Й безоднями пливе. Колиска. Фарма. Корабель!!. Мара безоднь. Мара пустель. V Благословенний свiт — Едем! Скарбiв незлiчених юдоля, Доробок безлiчi вiкiв, На золотих шнурах Ґондоля — Земля п'ятьох материкiв. Буяє, миготить, трiпоче, Через безмежну прiрву ночi Жене, мов радости юла, — Стримить через усенькi сфери В серпанку нiжнiм атмосфери... Дитина Сонця i Тепла. Колиска людськости — Земля. VI Земля без Заходу i Сходу, На два льодових бiгуни. На двох суцiльних брилах льоду Лише й немає там народу, Бо не бува, либонь, весни. Там не сягає сонця промiнь. Там не буває злив i грому. Там прирекли вже так — не жить. Бiгун не йде, бiгун стоïть. Мiж бiгунами ж, мiж льодами, Мiж бiгунами буйний цвiт. Мiж бiгунами барви-плями... Мiж бiгунами рух i гамiр... Мiж ними казка, казка — свiт! Свiт в веселках, у гомонi, Свiт в радiснiм поломенi. Там кожна чверть i кожна цаль Пiд зливу соняшну виходить, — Живе I плодить, плодить, плодить... I тче в них соняшний рискаль В мiльйонах форм, як дивнi мiти, Життя окремiшнiх свiтiв, Щоб кожен жив, Щоб кожен цвiв, Родився сам i вмiв родити. Благословенний свiт — Едем! VII Так в буйнiм патосi цвiтiння, Покiрна воля рискаля, Пливе й гойдається над синню Колиска людськости — Земля. Колиска безлiчi народiв, Доробок безлiчi вiкiв, Земля без Заходу i Сходу — Земля п'ятьох материкiв. Буяє. Миготить. Трiпоче. До млосних любощiв охоча. У дiадемi променiв, У веселках, у гомонi, Серед пiтьми, серед пустелi — Яка ж бо ти й прекрасна, леле! Яка ж ти й гарна оддаля, О, Альма-матiнка Земля! VIII Земля без Заходу i Сходу, Без конфiрмацiï Земля, — Без пашпорту в просторах ходить, Без атестацiï гуля. А на Землi... Гей на Землi... Там на Землi туман i мла. Там на Землi дiла малi — Дiла людськi — своï дiла. Торги... Бойовиська... Походи... Аж кров'ю давиться Земля! Земля без Заходу i Сходу, Без конфiрмацiï Земля, — У приписи сповивана, Гранатами поливана, Засмикана, закивана Земля. I кожен день, i уночi I кожна тля — анiчичирк. Земля без Заходу i Сходу Та й i без виходу Земля! Там без квитка, либонь, не ходять, Там без ключа й замка не сплять. I кожен день, i уночi I кожна тля — анiчичирк. Без пашпорту не родиться, Без дозволу — не мре, Без кодексу — не сходиться, Без права — не бере. Не ïсть без молитовника, Не любить без чиновника, Без палки й арештовника Нi мовить, нi оре. Не снить без конституцiï, Не д'хне без контрибуцiï, Без чиншу й екзекуцiï Нi дума, нi пере... Земля без Заходу i Сходу, Без конфiрмацiï Земля, — Без пашпорту в просторах ходить, Без вiзи шейха й короля. А на землi... Гей на Землi... Там на Землi туман i мла. Там на Землi дiла малi, Дiла людськi — своï дiла: На Сходи й Заходи розбили, Передiлили бiгуни I кожну чвертку розчертили, Мов пiтагоровi штани. Та все стовпи... стовпи... i лати... I таблички, i патрулi... Що стовп — то й штат, а в кожнiм штатi Наглядачi i королi, Чи раднаркоми там, магоги, Божки, божечки й демагоги, Шамани й йоги... Що кому! Несуть Талмуд. Пасуть юрму. Ведуть ïï. Вставляють стекла. Несуть ключi вiд Раю й Пекла, Та у всiх новi! Та у всiх своï!.. Я пiзнаю Тебе по ïх! Я пiзнаю тебе по шатах — По глицях, по стовпах, по латах, По тюрмах, По тюремних Ґратах! Я пiзнаю тебе по штатах, О, Мати-Земле, Альма Матер! О, Земле Мати, Альма Матер! IХ Щезає нiч. Щезає день В безодню, в вiчнiсть, у нiде... Серед пустель на чорнiм тлi По снiжно-бiлiй оболонцi Пливуть i крутяться пiд сонцем, Пливуть i крутяться в iмлi Рухливi контури Землi. Х Ось край богiв, жертовня Чарки — Вiтчизна Данте i Петрарки У сяйво з темряви гряде I Елiнку стару веде За руку — впитися iще Хмiльноï радости, ачей Не доведеться раптом вдруге... Краïна пензля в плямах, в смугах... Краïна мрiйникiв-майстрiв... Краïна деспотiв-царiв... Попiд зенiт притьмом проходить I у зенiт люфу наводить, I у зенiт стромля хрести, Стромля зiньки, стромля персти... Неначе просить до Раю — Ридає, ницьма лежучи, I хтось у нiй ключi тримає — До Раю начебто ключi. Пiдносить очi i персти, Пiдносить чашi i хрести, Пiдносить руки д'гoрi, д'гoрi!.. У власних вир фантасмагорiй. А д'гoрi — тiльки пустота, А в нiй, як латка золота, Пливе Вона — минає зорi. О, край Петрарки й край Тезея! Край мрiй, колiзiй, Колiзея!.. Ще Юлiй Цезар i Нерон Навчали в нiм божкiв любити, Навчали рiзатись i битись Та шанувати блиск корон. Вiдтодi всохла навiть Лета. Вiдтодi вимерли поети. Вона ж усе шука мети, — Стромля в зенiт зiньки й персти, Шукає Раю в атмосферi — В якiйсь там сферi у етерi, — Ридає, ницьма лежучи, Й тримає кованi ключi. Сама собi снує тенета, Сама собi жалобу тче, Замiсто Тибра, прагне Лети, Замiсто сонця... От iще! Ах, Земле — Земле! Все вотще! Там пустота в тiй дивнiй сферi Химерних мрiй АлiҐiєрi!.. I блiдне Дантова свята, Зникає смужка золота. ХI Серед пустель, на чорнiм тлi, По снiжно-бiлiй оболонцi Пливуть i крутяться пiд сонцем, Пливуть i крутяться в iмлi Рухливi контури Землi. ХII ......................................................... Безводнi Азiï пустелi... Холоднi Арктики снiги... Земель гавайських упруги На бо'зна котрiй паралелi... I чорна млость лiсiв тропiчних, I субтропiчних прерiй синь По циферблату, гейби тiнь, Проходять у мандрiвцi вiчнiй, — Спiшать в нiкуди, у нiде. Деталь iде — Деталь везе. ХIII Месопотамiя... Едем На тихих водах Iордану... Строкатий клин земель Корану... Обличчя Iндiï руде... I чорний жмут кряжiв Памiру... Рiвнин слов'янських сиза шкiра... Краïна пагод... Мла Сибiру... I в туманах архiпелаг — Межи морями плями, плями Пiд смолоскипом Фудзiями... Строкатий Пан-Європи стяг... I знову ось архiпелаг — Вiтчизни Байрона й Шекспiра. А над усiм, як в казцi, прoбi! Ходою велетня iде Вiтчизни сॠвеликий чобiт. XIV Iде у Нiч... А iншi — в День. Америк двох крилата птиця В емалi лине голубiй. За нею слiдом чорнолиця Краïна муринiв — вдовиця — Лицем пiд соняшний прибiй, — Пливе, щоб зникнути за гранi В безмежнiм тихiм океанi... А ген-ге-ен з-за лiнiï, Загублене у синявi, Од всiх одiрване, одно Спiшить Австралiï плесно. Спiшить-спiшить — не дожене Дитя мале, дитя дурне... Так в зливi сонця, у етерi Пливе при власнiй атмосферi, Пливе на протязi вiкiв Земля п'ятьох материкiв. XV Вiд тропiкiв й до моря льоду, Вiд ГанҐу й геть до ШпiцберҐен Багато перейшло народiв, Ще бiльше перейшло племен, Вiдколи став цей дивний свiт — За час кiлькох мiльйонолiть. I вже не так у тiй Гондолi. У тiй колисцi — на Землi. Малi пташата вже не голi, Не голi вже та й не малi; Перемальована руками Не та вже й смужка золота, Геть переснована дротами Сама й колиска вже не та. Не так уже у тiй Гондолi, У тiй колисцi — на Землi I не дiєзи вже — бемолi Стоять в пiснях й пiснi не тi... Але ж по-давньому Гондоля Береться сонцем i цвiте — Але ж по-давньому Гондолю Гойдає сонце золоте. XVI У смугах рiк, у смугах гiр, Строката, закосичена, Помежи гiр, межи озiр Розписана, розмiчена, Покраяна на тьму знамен, Подiлена межи племен. Що шмат, то й клин до клину клином. I кожен клин — то є краïна. I так всi п'ять материкiв. Посiли ïх аж геть до цалi... Перевантаженi, важкi Гойдаються материки На нiжно-голубiй емалi. XVII А по емалi — нiкелi, Такi малi, такi малi! — А по емалi — нiкелi Мiкроскопiчнi кораблi: Пливуть години i тижнi, Пливуть навколо бiгунiв... З краïни Данте i Петрарки — Десь до краïни Далай-Лами, А чи з вiтчизни Пива й Марки — До смолоскипу Фудзiями. Чи то iз дикого Сибiру — В химерний край Шехерезади, Чи десь довозять чорношкiрих В краïну Розуму i Ладу... Пливуть малi... такi малi! — По голубому нiкелi... Нехай пливуть — ïм тра пливти. Багато ïх — краïв отих. Багато ïх та й всi вони, Мов край той Данте i Петрарки... Придатен опис без ремарки На всi чотири сторони. XVIII Щезає нiч. Щезає день, — В безодню. В вiчнiсть. У нiде. Серед пустель на чорнiм тлi По снiжно-бiлiй оболонцi Пливуть i крутяться пiд сонцем, Пливуть i крутяться в iмлi Рухливi контури Землi. ХIХ I вибiгають по однiй, I ось збираються роями Краïни — плями... плями... плями... — Мов проти сонця дiтвора, В мiжгiр'ях, в нетрищах, в ярах, — Таборища людських племен... А серед них он — край пiсень I зветься край той Украïна! ХХ Серед слов'янськоï рiвнини, Межи Сибiром i хребтом Карпатських гiр — крутим хребтом — Пливе пiд сонцем Украïна: Лице в зенiт. Коса в цвiтiнь. Рожевi руки в моря синь. Заквiтчана, усмiхнена I мрiйна над усiх вона. Плацдарм сливе одвiчних воєн, Бойовиськ край, вiд Троï втроє Чи не славнiших рубежiв. Земля Олегових героïв. Земля Буй-Тура смiлих воïв. Край волелюбцiв, край мужiв Пренепокiрних. На межi Мiж двох свiтiв, як Ельдорадо, В Гелладу з Арктики проспект, Всiх завойовникiв завада, Всiх завойовникiв об'єкт. Не 'дин там кораблi спалив. Не 'дин там пальцi посмалив, Земля титанiв-нетитанiв, Земля веселих кобзарiв. Не бракувало там Боянiв, А й не було своïх царiв. Не бракувало й на дiла I хоч хай доля обiйшла, I хоч нема iм'я у свiтi Та буйно родяться в нiй дiти, Хоч доля й мачуха була... Земля титанiв-нетитанiв, Земля могутнiх кобзарiв... Й пливе iз давньоï пори — З давно забутоï пори — Десь у майбутнє з сонця п'яна, Пливе!.. Либонь, щоб все з початку. Над пережитим, мов печатки, Стоять хрести, лиснять могили... Там вже нi гiку, нi луни, Де печенiзькi табуни Та скитськi тичбища ходили. Вже не бряжчать мечi, як здавна. В лискучiм соняшнiм пилу В Путивлi-градi на валу Давно не плаче Ярославна, — Лице в зенiт, коса в цвiтiнь, Рожевi руки в моря синь, — Заквiтчана, усмiхнена I мрiйна над усiх вона. Тож Край-Титан! То по росi У перламутрi-поросi Плацдарм бойовиськ. Край-дитина. I зветься край той Украïна. А в нiй... ХХI ...Десь в мiстi чи в селi Маленький хлопчик при столi Тримає копiю Землi. По паралелях пальцем водить — Перетина меридiан, Минає гiр хребти i води — До Уругвая пiшки ходить Через Iндiйський океан. З ночей казок Шехерезади Навпрост по сизих пасмах гiр Йде до спiвочоï Гренади Через Єгипет i Памiр. З душних ночей Шехерезади До Нiневiï... До Геллади... I мерехтять яснi свiчада Дитячих радiсних озiр. Маленький свiт — малий хлопчисько, Син Сонця — велетня свiтiв! Вiн задоволений з колиски — З Землi п'ятьох материкiв, — По паралелях пальцем водить... Нехай! Нехай! Нехай же ходить. Родившись жити i цвiсти, — Йому цвiсти! Йому iти! Йому йти радiсним походом! I повертається пухир, Рипить, повзе нерiвно, скоком, — I посмiхається над ним Свiтила син блакитноокий. По копiï нулi... нулi... Ах, любий мрiйнику з Землi! Крути ïï, щоб аж свистiла! Крути-крути, щоб аж гула! Щоби просторами летiла, Щоб над безоднями пливла, Щоб в сяйвi сонця золотого, Щоб без диявола лихого, Щоб тiльки жити i цвiсти, — Крути ïï! Крути! Крути... ХХII Мов пiсля вибуху гарматень, Без втулки, осi i чоки Параболить через вiки, Параболить фрегат з фрегатiв. Жене безоднями в iмлi... Мерехкотить на чорнiм тлi... Яснять свiчада океанiв, Лиснiють пасма гiр в туманi Через етер, крiзь всенькi сфери... I мерехтять яснi озера В малого хлопчика з Землi. Крути ж ïï, щоб аж свистiла! Крути-крути, щоб аж гула! Щоби просторами летiла, Щоб над безоднями пливла, Щоб в сяйвi, сонця золотого, Щоб без диявола лихого, Щоб тiльки жити i цвiсти, — Крути ïï! Крути! Крути... ХХIII Пливуть свiти. Холонуть зорi. В порожнявi фантасмагорiй Анi початкiв, анi дна, — Порожнява нудна, страшна, Порожнява без меж, без дна, А в нiй Вона минає зорi. Бiжить мандрiвниця пустель, Береться сонцем i цвiте. Анi помилиться нiде. Анi зупиниться нiде. * * * Тут — крапка. Тут урвав, далeбi, — На допит йти, на цундру треба Таки ж на тiм на Кораблi — Таки в в'язницi на Землi. Читачу любий! Пощо смiх? Не смiйся, серце, — кажуть, грiх. 1932 Iван Багряний, Киïв, Рада,
Золотий бумеранг